Як запеклий ктулхолог і креведкознавець, а також засновник знаменитого таємного співтовариства «Ацькі Креведки», подивився недавно цілих два програмних твора за профільною тематикою - розповідям Ейч-Пі Лавкрафта. Як говориться, щоб двічі не вставати. Твори називалися «Поклик Ктулху» (за однойменною розповіддю) і «Дагон» за «Дагоном» же, і ще за «Тіньми над Іннсмаутом». І от у даній замітці мова йтиме саме про першу переглянуту картину, про «Поклик».
Спочатку варто було б освітити самого Ейч-Пі, як ідейного гуру, натхненника й родоначальника, але робити цього я не буду, тому що він не є темою даної замітки. Скажу коротко, що із громадянина Лавкрафта, а трохи раніше із громадянина Едгара По, саме й виріс весь сучасний хоррор і трилер. І не тільки, що характерно, американський. Такі справи.
Ну й от в 2005 році хлопці з Лавкрафтського Історичного Суспільства за 50 000 американських доларів зняли таке от кіно - «Поклик Ктулху», де постаралися ні на букву не відступити від оригінального сюжету й лавкрафтового духу. Як у них це вийшло - про це мова попереду.
Могутній сюжет точно повторює однойменну нетленку Говарда Філіпса. Мова йде про дивні й загадкові події весни 1925, коли кілька людей по всьому світі впали в транс-кому, що супроводжується жахаючими баченнями про затонулому в океані місті Р'льехе й сплячому там мертвій істоті по ім'ю Ктулху. У своєму підводному будинку мертвий Ктулху чекає, бачачи сни. Ктулху фхтагн, і все таке. Плюс моторошні ритуали серед племен, що деградували, Арктики й американського Півдня. У книзі це описувалося дійсно здорово, часом ставало страшнувато, при тому, що до натуралістичних подробиць автор ніколи не опускався. Талант, що й казати. Але й у фільмі загальна атмосфера млявого кошмарного сну, від якого неможливо прокинутися, реалізована непогано. І зроблено це було за допомогою досить простого прийому.
При зйомках використовувалася звичайна цифрова камера, після чого фільм штучно зостарили, щоб він виглядав як стрічка 20х років. Плюс зробили його чорно-білим, природно. І німим. І акторів підібрали - відповідних. Додали пафосної античної музики й древніх спецефектів. Що ще потрібно для щастя? Відповідально повідомляю - нічого. Під час перегляду неодноразово падав зі стільця від задоволення, настільки місцями спритно зроблено. Особливо сподобалися статуетки й член, який хіхікає, болотного культу, відмінно вийшли. Р'льєх, який сплив, сподобався трохи менше, дуже видно, що всі декорації там - картонні, але проте, через правильне освітлення й розумно розставлені по кутах статуї вийшло досить мерзенно й теж почасти непогано.
Актори дуже порадували, кривлялися зовсім нелюдським образом. У цілому, вийшла грамотна стилізація під ті далекі, славні часи, коли жив і творив славнозвісний Ейч-Пі. І дивлячись на лякання й жах персонажів, начебто й сам починаєш поступово лякатися.
Незважаючи на вищесказане, фільм має серйозні недоліки - він зовсім неГолівудський. У цьому його головне лихо. Зокрема, зовсім не розкрита тема Ктулхи - чому він такий став. Адже очевидно, що причиною його злобувань стала підліткова психічна травма, це вам скаже будь-який психотерапевт. Далі, у фільмі відсутні афроамериканці, але ж відомо, наскільки це відразу погіршує загальну якість картини. Немає ні крутих спецефектів від “Industrial Light & Magic”, ні розумного хіп-хопового саундтрека від Ice T, ні навіть Едді Мерфі в головній ролі, всі суцільно якісь пики незнайомі.
Іншими словами, фільм ніяк не є касовим блокбастером. І за це ми, прогресивне людство, йому страшно вдячні. Для аматорів творчості Лавкрафта - саме воно, справжній маст-сі, дивитися обов'язково.
А в наступній замітці ми докладно розглянемо, чим принципово відрізняється від фільму «Поклик Ктулху» фільм «Дагон», які ідеї з оригіналу (ів) там загублені, а які - представлені в грубо перекрученому вигляді. Розберемо по кісточках, загалом. Стежте за новинами!
