Ну що тут скажеш? Цілих півроку мила Докуро-тян була для мене еталоном чорного гумору. Але потім... потім з'явився той же режисер з "Dai Maho Touge" під пахвою і захавав мозок глядачів довіку, акі мініатюрний Ктулху :)

Яскраве, цукеркове малювання на початку цього оповідання підготовленого глядача вже не обдурить - адже він дивився Докуро, ага... Але спочатку все дійсно красиве і миле, хоча важкуваті стусани королеви все ж таки примушують замислюватися... Але це так, лірика...

Отже, Пуніе. Мила, добренька дівчинка зовні. Закінчена садистка і психопатка всередині (втім, з такими батьками це недивно :) ). Чарівниця, удари магії якої краще спокійно прийняти - адже інакше буде ще гірше :) По загальній мерзотності характеру і схильності до членоушкодження Докуро програє їй по всім параметрам - адже вбиває-то вона тільки одного. І не із зла. І воскрешає потім. І взагалі приємніша в спілкуванні :)

Must see для всіх любителів чорнушки. Як на мене, так любителям Докуро може не сподобатися тільки практично повна відсутність вульгарних жартів. Але чого немає - того немає :)

P.S. До речі, приємного знайомства з сестрами Пуніе. А ще ви дізнаєтесь, де дівчатка-чарівниці беруть своїх кавайних звіряток :)