Сьогодні, по одинадцятій рівно, коли ми з передчуттям виконаного в майбутньому боргу мале намир увійти до собі в офіс, відбулася чудова подія. Ми виявили, що нам під двері підкинули рецензію на кінофільм «Олександр. Невська битва». От прямо-таки на вході в наш, не будемо кривлятися, скромний офіс – глядь, лежать собі новенькі, з голочки – так, ви зовсім праві – двері! Судячи з характерної ручки, від холодильника «Саратов». А вже під дверима й лежала рецензія на згаданий фільм. І ми її, звичайно, відразу, не відходячи від обох дверей, прочитали.
До речі, багато хто не знає, що двері від холодильників «Саратов» мали подвійне призначення, і у випадку ядерної війни могли бути використані як аварійні ворота для радянських бомбосховищ, забезпечуючи безперебійну подачу пасажирів. Але це до слова.
«В іронічному мисті давно вже моляться тільки пристаріла звичка та художнє марновірство, яке жмуриться за версту від прірви, - було написано в рецензії танцюючими літерами. - Виходить на екрани кінокартина «Олександр. Невська битва». Потрібно віддати належне - серед наявних у ній епізодів попадається цілий ряд цікавих дивних речей...
Збертає на себе увагу сюжет. Режисер Ігор Каленов, з властивою йому відважністю великого таланту, підійшов до запаморочливої безодні можливостей і заглянув до неї. Що таке його хитро-манірний, вислизаюче-даючий, моторошний своєю примитивністю «Олександр»? Зверху шведи, знизу татари – посередині князь Олександр. Або от ще: на небі ворони, під небом ченці. Або знову ж: зверху молот, знизу серп. Як багато і як мало – хоч пнем по сові, хоч совою об пень. Каленов пішов від Хічкока, але його не вабить і Литвинова. Йому більше до серця м'який сріблястий Сокуров, але він не служить і йому літургії. Каленов, зібравши одинокі п'ять мильйонів доларів бюджету й тридцять тисяч масовки-реконструкторів, скромно каже своє тихе, напівзабуте слово: «мотор!».
Вражає своєю щирістю ненаграність головного героя. Нехай зухвале гормони грають у тілі і б'ють нишком, нехай серце підказує швидкі на розправу рішення, нехай гниють вороги, нехай зраджують друзі, нехай навіть молода дружина чуйно скигле у ліжку – героїчний князь залишається млявим і невидовищним. Лише самотня сльоза зривається з зіниці його нерухливого ока, і німе питання холодіє в глядацькій душі – що ж буде з Батьківщиною й з нами?
Дуже милі тризубі рогатини, якими оперують доведені економичними реформами до ручки селяни... Реквізиторам, мабуть, довелося витратити багато години й праці, щоб настругати таку безліч гарних трезубых рогатин... Приємне враження також справляє перша частина картини, де товстопузі бояри зрадницьки повзають у колекторах древньої новгородської каналезації... Прямо не віриться, до чого схоже на нинішні колектори! Дуже смиливо задумані оригінальні перуки героїв. Дивуєшся – як це акторам вдалося зносити такі кошлаті різнокольрові перуки.
Зацікавлює умовно-позитивний герой Ратмир... Цілий ряд його вчинків, показує в акторі талановитого, працьовитого майстра. Всі його дії пофарбовані цілковитою відсутністю логіки, і ми із задоволенням відзначаємо, що немає жодного вчинку, який був би хоч якось пов'язаний з іншим... Репліки його носять украй вдалий, сугубо авторський колорит: «Це так», «Так», «Це ні».
Сильне враження справляє трагічний епізод «Шведський замок». Епізод відтворює рідкий момент, коли звичайний православний монастир за три дні примудряються засрати і прикрасити настільки, що він починає бути схожим вже на все що завгодно – навіть на шведський замок. Дія там, втім, розгортається бездоганно – столи накриті, лицарі жадібно вгризаються зубами в густе м'ясне вариво, на задньому фоні тихенько грає група "Blackmore’s Night"…Старий Річі нітрохи не зминився, все так само пищить на своїй волинці, а Кендіс справно дме в ріг – правда з іншого кінця, що, втім, нітрохи їй не заважає.
Приємно відзначити, що вищезгаданий епізод пробуджує в глядача гарні гуманні почуття й викликає симпатію до інструментальної музики й здорового харчування.
Тут, тим часом, варто розвіяти миф про обмежений бюджет картини, який, нібито, не дозволив присвятити більше часу батальним кривавим сценам. Зовсім ні! Тільки солідні чайові могли залучити в картину згаданого Річі Блекмора, і вони, як ми бачимо, негайно надійшли й дале, більше того – дозволили запросити у фільм і інших популярних акторів.
Шведського магістра грає Грима Червослов з «Володаря перснів», дружину Олександра – Галадріель звідти ж. У ролі новгородського воєводи знявся сам Том Савіні, а вже Том знає толк у фільмах! Навіть на маленьку (але драматично важливу!) роль німого дурня Яшки запросили обдарованого Костянтина Хабенського.
Нарешті, не можна не сказати про виконавця головної ролі – Антона Пампушного. Його гру можна з повним на те правом вважати еталонною. Пампушний завжди бере високу акторську ноту, завжди гостро підходить до завдання, але в цій гостроті є своя бархатистість, і репліки його, погашені розмиреністю загального темпу, стають прийнятними й милими. В Пампушному не відчувається вишуканих і дещо тривожних асонансів сучасного пост-постмодернового декадансу, він мистецьки проникає в середньовічну миську зачарованість і шепотить їй свою співучу, одному йому відому, прозору, без натяків казку...»
Підпис: А.А.
Ми з інтересом прочитали знайдений під дверима холодильника твір. Багато чого в ньому нам сподобалося, хоча дещо так і залишилося далеким і незрозумилим. Мабуть, у нас не вийшло настроїтися на ту хвилю, на якій творив скромний анонімний автор. Перевернувши пописаний карлючками листок, ми знайшли на звороті ще якісь поспіхом написані слова:
«Переглянувши всю рецензію, я залишився дуже задоволений нею. Всюди в ній була присутня делікатність і тепле відношення до нещасних, скривджених долею й Богом людей, ніде не продивлялися мої справжні почуття й щира думка…все було м'яко й обережно.»
Знизавши плечима, ми акуратно склали послання й запхнули його назад під двері.
