Рецензія на фільм «Ключ від всіх дверей»
Буває так - не хоче людина, щоб хтось заходив до його кімнати, і замикає її на ключ. А ключ забирає собі або ховає. Буває так - хтось хоче ввійти в замкнену кімнату, бере відмичку й відкриває її. Але іноді буває, що краще б він цього не робив.
Учора в мої загребущі лапи потрапила фільма з назвою "Ключ до всіх дверей", типу ужастик і моторошний трилер. Ну, трилерами нас не злякаєш, ми й не таке бачили, навіть в Doom 3 грали й нічого, живі поки, так що якийсь там ключ, навіть і до всіх дверей, для нас - так, насіннячко. З такими приблизно думками й став дивитися.
Починається все з непростого конфлікту - бідолаха й красуня Керолайн шукає роботу санітарки/доглядальниці. Роботу вона знаходить десь у глухомані, де потрібно доглядати за старим паралітиком у самотньо розташованому посередині американської глибинки будинку, де на сто кілометрів в окрузі ніхто не живе. Проникливому критикові на кшталт мене відразу стало все ясно, що в будинку напевно буде орудувати маніяк-убивця, а душка-Керолайн буде від нього тікати, причому обов'язково вночі, і кидатися подушками, пляшками й іншим нехитрим домашнім начинням. Наприкінці її, звичайно, героїчно врятує молодий цікавий сільський лікар. Або пожежник. Так що далі став дивитися більше із цікавості.
У міру того, як Керрі наближається до місця призначення, тривога її наростає. Особливо її лякає напівзанедбана заправна станція, де в неї нагло вимагає сімнадцять доларів за бензин негр-технік. Вимагає чомусь на французькій, і це Керолайн особливо насторожує. Звичайно, а у вас би на заправці мужик на німецькій щось запитав, ви б не злякалися? Я б злякався, а коли я лякаюся, я відразу хапаюся за пістолет. У Керолайн пістолета із собою не трапилося, так вона просто поїхала собі далі.
Будинок, де вона має доглядати за нерухливим стариканом, багатий. У змісті виглядає відмінно. Такий двоповерховий напіврозвалений білий особняк, не ремонтований із часів Війни за Незалежність, чимсь нагадав мені третій корпус Запорізького національного універа, подібність у наявності. Але виглядає переконливо, причепитися ні до чого. По дворі бігають індички, за індичками бігає куховарка - все як треба. Пацієнт Керрі теж дуже сподобався - нагадує нашого завкафедрой теорії й практики перекладу на прізвище Зацний, хоча й трохи пристарілого.
Насилу втримався, щоб не привітатися.
Керолайн поманеньку обживається й приймається до роботи, але, як і передбачалося, усе виявляється не так просто...
Насправді, все це вже було. Старий будинок, загадкова куховарка, мостини, що скриплять, й захлопуються двері - це все було років чотири назад у фільмі "Інші" з Ніколь Кідман у головній ролі. Отут дівчисько до Ніколь не дотягує, але теж дуже намагається, з напруженим обличчям ходить по будинку й думає про всяке. Наприклад, отчого її паралізований пацієнт ночами повзає по даху, чому в будинку немає жодного дзеркала, і хто іноді стукає в замкнені двері на горищі...
Одним словом, сюжет досить стандартний, хоча виглядає все трохи краще, тобто бувають несподівані ракурси і якісно розфарбовані у фотошопі кадри. Звук теж нічого, не зносить зі стільця, але атмосферу створює. Акторські роботи не залишають із розкритим ротом, але й тупізною не виділяються. Краща робота - тітонька-відьма, на другому місці - її паралізований чоловік, тому що коли ти граєш паралізованого, дуже мало місця для фантазії, але актор не підвів, використовував це місце на сто п'ять відсотків. Героїня не вразила, молодий цікавий адвокат не порадував. Але від нього взагалі-то нічого й не чекали.
У загальному - міцна четвірка. У кіно - напевно вразило б більше.
