Рецензія на фільм «Вампіри»

Подивився, подумав. Спочатку хотілося подивитися що-небудь посвіжішее. Типу «Змії на борті» або ще що-небудь. А після накатати на них звірячу рецензію, що люто запалює. Потім довідався, що прем'єра «Змій...» в Україні - аж 5 листопада, і вирішив поки перегодити з переглядом.

А отут ще Стеггі нарадила подивитися фільм «Вампіри». Сказала, що він про вампірів, і мені повинен сподобатися. Там взагалі-то дві частини у фільмі виявилося, але в мене є всього одна, перша, її й подивився.

Режисером у кіні виступив Джон Карпентер. Режисер він гарний, і тому фільми, які він випускає - вони теж нічого так виходять. От і цей - він теж з того ж степу.

Він про те, як по сонячних полях і похмурих лісах Аризонщини й Закаліфорнії роз'їжджає лиха банда мисливців на вампірів, на чолі із запеклим лиходієм і душогубом Ванькою-Вороном. Насправді, за американською звичкою, його кличуть Джеком Кроу, але це дрібниці, кому вони цікаві?

Як тільки Ванькіна банда знаходить гніздо вампірів, вона зупиняється, надягає спецодяг і починає їх бити. А іноді навіть ногами. А потім їдуть далі. Але одного разу все йде шкереберть. Один раз вони нариваються на супер-мега-вампіра. На такого, котрий всім вампірам вампір. І він їх майже всіх убиває.

У загалі-то, чисто сюжетно там більше розповідати не про що - залишок фільму про те, як двоє вцілілих від вампірячої відплати шукають цього мега-вампіра (ака Хазяїн), і зрештою знаходять. Так, вони просто заходять у гості й зичним таким голосом: «Хазяїн вдома?» Якщо ні, ідуть далі. Ну й от в останньому будинку їм таки пощастило. Але мова не про це.

Знятий фільм був в 1998 році. Ще, підкажу нездогадливим, до «Блейда». І зрозуміло, до «Нічного дозору». Тобто ще практично в умовах неясного розуміння, як потрібно правильно мочити вампірів. Але товариш Карпентер не розгубився! Він прикинув приблизно на око, як приблизно це робити, і зняв про це фільм. Насмілюся помітити, вийшло вражаюче.

Насамперед були викинуті всі середньовічні заморочки. Вампіри тепер відмінно відбиваються в дзеркалах, жеруть скибами часник і не бояться хреста й святої води. І це правильно, свята вода - вона проти зомбі й живих мерців добре допомагає, а вампіри - які ж вони живі мерці? Вони зовсім про інше. Власно, із всіх противовампірячих фішок залишилося рівно дві - денне світло й кіл у серце. І саме так мочать кровососів Івашка-Ворон співтовариші.

До речі, кровосос по-іспанськи - «чупасанга». Смішна назва, зовсім не страшна.

Процес мочилова чупасанг був у фільмі неодноразово продемонстрований. Однак, доповім я вам, складна це справа! Це справа для справжнього чоловіка, не те що в «1С Бухгалтерії» розбиратися. Знайти вампіра, висадити в нього пару обойм, пришпилити в стіні спецсписом, щоб не смикався, застромити кіл, застромити спецгарпун, примотаний до стоячого на вулиці джипу, витягти на світло. Після в такий спосіб проробленого мочіння вампірів, команда із семи чоловік виглядала як японці після Хіросіми. Так, це вам не фігушки горобцям показувати, це важка робота. Хоча, звичайно, і від акторської роботи тут багато чого залежить.

А актори були товаришем Карпентером підібрані - відмінно. Джека Кроу грає не зовсім широко відомий, але гарний актор Джеймс Вудс, ми його бачили у фільмах «Казино» і «Один раз в Америці». Дуже серйозний пацан. Пацан, якщо хто не знає, це майже як хлопець, тільки значно крутіше. У кадрі Джеймс постійно носив чорні окуляри, відчого ставав схожим на Сильвестра Сталлоне, і постійно жартував. Причому жарти були як він сам - чорні й різкі. Як понос. Типу «А коли ти забивав кіл у вампіршу, у тебе встав? І якщо встав, то чи не одержим ти демонами?» Смішний дядько, зовсім як чупасанга.

Напарника Монтойю грав теж не сильно відомий хлопець Деніел Болдуін, схожий на злегка розтовстілого Клайва Оуена. Сильної симпатії не викликав, я спершу навіть вирішив, що він замаскований зрадник, але під кінець все виявилося зовсім не так.

Тітку-вампіршу зіграла Шеріл Лі, акторка, знову ж нікому невідома. Мені особисто не сподобалася, на питання Джеймса Вудса обидва рази відповів би негативно.

Ну й нарешті мега-вампіром виступив Томас Іан Гріффіт. От цей персонаж мені сподобався! Справжній упир, не те що деякі! Дурень дурнем. Не такий дурень, звичайно, як Мерилін Менсон, але теж страшний. Що на стелі повесіти, що відгризти тітці половий орган, що однією рукою чоловічка навпіл розірвати - дуже, дуже щиросердечний образ вийшов.

Спецефекти, однак, у фільмі відсутні як клас. Що, звертаючи увагу на дату створення, виглядає трохи дивно. Горять вампірчики добре, розприскуючи в усі сторони кров і іскри, ікла випускають непогані, чорна рідота в них з рота тече - мама не балуй, але все-таки хотілося чого-небудь отакого... Ан ні. Ну й добре, небагато фільм від цього втратив. Зовсім навіть небагато.

Звук, по контрасту, просто офігенний. Що від мене можна почути нечасто. Я взагалі-то на звук зрідка увагу звертаю, хіба що він зовсім поганий, як з-під стола, або коли там усе пекельно бухає й вибухає, як в «Рядовому Райані» або «Чорному яструбі». А отут неначебто не те й не інше, але зробило сильне враження - настільки похмуро й злобливо там все ухає й ричить. Як верещать вампіри - це взагалі пісня. Мабуть, Вітаса, дуже вже пронизлива. Плюс відмінна, строго в тему музика.

Загалом, коротше кажучи, відмінний фільм про вампірів зі злегка підкачавшим відеорядом. Але по сумі набраних балів ми це йому пробачаємо й оголошуємо технічну перемогу. Загалом, рекомендую.