Рецензія на фільм «Мій Кращий Коханець»

Щось давненько не брав я в руки шашку! І не писав літературних стилізацій. Але це, загалом, цілком зрозуміло - не було гідних жертв. А жертва - це майже як супротивник. Жертва повинна бути повнокровною, почасти сильною, досвідченою й знаючою. Тільки тоді жертва може вважатися гідною. Тільки тоді стилізація виходить вдалою. Тому подивився я задумливо по сторонах, і вирішив стилізуватися цього разу під відомого кінокритика, людину й пароплава - Алекса Екслера. І фільм, загалом, попасся підходящий - «Мій кращий коханець» з Умою Турман і Меріл Стріп. Так що - потрохи, почнемо.

***

Епіграф:

"Психотерапевт - це 1024 психогігапевта..." - з міркувань кота Батона

Ще епіграф:

"У вірші "Атибати, йшли солдати", "атибати" - це олбанське дієслово." - зі спостережень кота Батона

І ще один:

"Гальванічний опір - це повстання батарейок". - гіркий досвід кота Батона.

Був спекотний весняний ранок - сонце, розрізане білими пластиковими жалюзі, рівними смужками падало на підлогу робочого кабінету Сюзанни Тодд. Сама продюсерша сиділа й задумливо жувала давно прострочений Орбіт без цукру й холестерину. Перед нею ніяково тупцював Бен Янгер - молодий, але (з чуток) талановитий режисер.

Сюзанна дожувала жуйку й смачно сплюнула її за вікно. Зовні донеслася нецензурна лайка.

- Взагалі це не мій профіль, - нарешті сказала продюсерша.

- Сюзі, ну зрозумій ти... - благаючи повторив Бен. - Відмінна комедія, буде, чисто для сімейного перегляду, бюджет - ось тобі, плюнути й розтерти, а бабок відіб'ємо як треба. А?

- Кому Сюзі, а кому й Сюзанна Валеріївна, - вдало пожартувала Тодд, і присутній Бред Дженкель теж трохи посміявся. - Добре, валяй, що там у тебе.

- Відмінний сюжетик, просто блиск! - зайнявся Янгер. - Там, типу, любовний трикутник - дві тітки й хлопець. Причому одна з них - мати цього хлопця.

- Стоп-стоп-стоп, - злякалася Сюзанна. - Інцест - це не наш профіль, ти ж сам казав - сімейна комедія. Я люблю домашнє порно, Інтернет - велика сила, але у фільмі ми це ніяк не просунемо.

- Який інцест? - психанув Янгер. - Не буде ніякого інцесту. Звичайна єврейська родина - хлюпик-батько, авторитарна мати, і мямля-синок - все як заведено.

- Ненавиджу євреїв, - промурмотала Сюзанна. - Добре, що там далі?

- А далі - повний пердимонокль і відвал голови! - з гордістю оголосив Янгер. - Синок закохується в дівку набагато старшу за нього, років так на п'ятнадцять. І кохає її зі страшною силою - вдома, у гостях і на фамільному дивані, та так, що тільки тріски летять! А фішка в тому, що ця тітка, як це модно в нас в Америці, постійно ходить до свого єврейського психоаналітика, і розповідає йому про всі свої любовні переживання. А цей психоаналітик - це саме і є мамаша нашого закоханого слинька!

- Хоробро, - оцінила Сюзанна. - А далі ця мамаша довго метушиться, але розуміє, що не можна ставати між сином і його старим коханням, і дає добро?

- Точно! - зрадів Янгер. - У мене там трохи по-іншому було, про нетрадиційні відносини між пацієнткою й психоаналітиком, така тонка алюзія на «Основний інстинкт 2» і «Мовчання ягнят», але так навіть краще виходить. Там навіть можна щось таке вставити на тему релігійних розходжень, типу вся їхня родина - суворі хасиди, ходять у цих дурних чорних пальто, з пейсами й торами, а вона - навпаки...

- Так. - сказала Сюзанна й розпакувала новий «Орбіт без смаку». - Ти мені це припини. Почав тут жаргоном сипати, ти що, найрозумніший?

- Пробач, Сюзі, - вибачився Янгер. - Звичайно ж, ні. Найрозумніша тут - ти.

Сюзанна Тодд не помітила іронії у ввічливому голосі режисера.

- Зрозуміла справа. Коротше, релігія не дозволяє цим двом бути разом. Точніше, релігія не дозволяє тільки хлопчикові, а дівчині це по барабану, але в неї, у свою чергу, сумніви із приводу віку цього судженого-рядженого. А хлопець, у свою чергу, розривається між синівським боргом і здоровою тягою до здорового сексу. А його мама розривається між ще чимсь там. Але зрештою вона усвідомлює велику й всеперемагаючу силу кохання й каже синові... як його там за сценарієм?

- Девід, - сказав Янгер і хихикнув. - Додик.

- Вона кажу: Додик, син мій, мені насрати, якої релігії ця американська шлемазл і шмаровоза. Мені навіть насрати, що вона, сволота така, старше за тебе на чорт знає скільки років. І мені по фігу, що вона тут розповідала про тебе страшні речі про твій член і те, що ти не чистиш вуха й не підмиваєшся після сексу. Головне - щоб ти, сина, був з нею щасливий! От! - І самотня сльоза котиться в неї по зморшкуватій щоці. І в сина теж котиться. І вони вдвох плачуть під яку-небудь дешевеньку пафосну музичку.

Бен Янгер старанно записував у блокнот. Бред Дженкель між тим віддирав від стола засохлі «Орбіти без запаху».

- Як кажуть росіяни, аби тільки людина була гарною, - блиснув Янгер ерудицією, закінчивши записувати.

- Ненавиджу росіян, - промурмотала Сюзанна. - Загалом, мені подобається ця ідея, Бен. І мабуть, я навіть дам тобі під неї грошей.

- Скільки? - роззявив пащу режисер. Сюзанна поморщилася.

- Не бійся, не багато. Все піде на гонорари.

- На роль хлопчика я планував... - заїкнувся був Бен, але зробив він це даремно.

- Заїкатися не треба, - повчально сказала Сюзанна Тодд. - Такого хлопця як ти описав, може зіграти будь-який ідіот. Навіть... цей, як його, Бред?

- Ну... Брайан Грінберг, - проскрипів Дженкель.

- Ось. А от головні ролі.... На роль єврейської неньки.... Хто там з єврейок у нас особливо мочать, Бред?

- Ну... - знову заскрипів Дженкель, загинаючи пальці. - Наприклад, Ума Турман.

- З глузду з’їхав, - сказала Сюзанна. - Ума ще молода. Хоча.... Запиши, Бред, ми її запросимо на роль цієї фатальної дівиці середніх років. А то вона після «Убити Білла» себе переоцінювати почала. Ще хто?

- Ну... Барбара Стрейзанд.

- Ненавиджу цю носату сволоту, - відмовилася Сюзанна. - Далі.

- Ну.... Меріл Стріп, може бути?

- Відмінно, - зраділа Сюзанна. - На Меріл усі підуть із задоволенням. А хто не піде на неї, підуть на Турман. От і вирішили. Давай, Бен, ми на тебе сподіваємося. Тому що якщо фільм не відіб'є витрачених грошей, я тобі вуха на дупу натягну. Влаштую справжній пердимонокль, компрене?

***

От така історія. Товариш Янгер цілком може пишатися собою, фільм вийшов досить милим, смішним і легким. А введена наприкінці лінія розставання додала йому деякої псевдофілософскьої глибини. Особисто мені найбільше сподобалася гра саме Меріл Стріп - єврейська турботлива мама вийшла досить чудово. А от котові Батону, з яким ми переглядали фільм, більше сподобалася Ума Турман у ролі Рафі. Вона йому здалася схожою на білу мишку, але тут наші з Батоном смаки кардинально розходяться.

Резюмую: невигадлива американська комедія з деякою кількістю сальних жартів, що, втім, її анітрошки не псує. Це досить легкий фільм, часом настільки легкий, що може здатися невагомим. Таке шоу з життя бальзаківських жінок. Чи потрібно дивитися - вирішуйте самі.