Рецензія на фільм «Аферистка»
Великий куш Розамунд Пайк
У 2014 році Розамунд Пайк потрясла світ в екранізації роману Гілліан Флінн «Загублена», яку зняв Девід Фінчер, втіливши там головну психопатку великого екрану останнього десятиліття (пробач, Хоакін Фенікс). З тих пір вона знімалася в різних проектах, але ми всі з нетерпінням чекали, коли ж вона знову зіграє на екрані розважливу злодійку. Тому коли до Пайк в руки потрапив сценарій Дж. Блейксона «Аферистка», вона одразу ж зрозуміла, що повинна зіграти в цьому фільмі головну роль.
В оригіналі чорна комедія «Аферистка» називається «I Care a Lot», що з англійської дослівно перекладається як «Я дуже піклуюся», і ця фраза є ідеальної ширмою для нелегальної діяльності її головної героїні Марли Грейсон. Марла працює законним опікуном, якого суд призначає опікати самотніх та недієздатних людей похилого віку, і за роки своєї практики навчилася миттєво прибирати до рук все майно та заощадження бідних бабусь і дідусів, які відправляються доживати свій вік в будинку для літніх людей. У долі з Марлою знаходяться і лікарка, і керуючий пансіонату, а довірливого суддю їй завжди вдається схилити на свою сторону за допомогою залізних аргументів та відмінної акторської гри. Адже Марла «щиро піклується про всіх своїх підопічних». Але одного разу її ретельно вибудувана схема починає руйнуватися. І все з вини однієї милої бабусі.
Коли Марла дізнається про Дженніфер Пітерсон, її чудову страховку і будинок за 1,5 мільйона доларів, вона одразу ж хапає пенсіонерку своїми наманікюреними пальцями і ні за що не збирається її відпускати, поки не обдере до нитки. Навіть коли на горизонті з'являються російські мафіозі, які дуже хочуть визволити Дженніфер з будинку престарілих. І ці мафіозі збираються перетворити життя Марли на пекло, якщо вона не викине білий прапор. Але Марла лише посміхається їм своєю фірмовою посмішкою, на тлі якої посмішка Таноса з «Месників», мабуть, виглядає менш загрозливою. Так що гра почалася.
Якщо ви дивилися трилер «Загублена», за який Розамунд Пайк несправедливо не отримала свій «Оскар», то напевно знаєте, що від цієї жінки з платиновим каре не варто чекати нічого хорошого. Пайк знову блискуче втілює на екрані психопатку з величезними апетитами і сталевими яйцями нервами, якій палець в рот не клади, а то вона відкусить не тільки палець, а й спустошить весь ваш банківський рахунок (і не тільки). Причому її Марла Грейсон, незважаючи на одне обличчя з Емі Данн з «Загубленої», є абсолютно іншим персонажем. В цьому і полягає велика акторська майстерність – створити абсолютно нову, але не менш яскраву героїню, не перевтілюючись при цьому зовні. Спостерігати за її діяннями в «Аферистці» – одне велике задоволення, особливо, коли вона знову і знову показує, що жінку з характером не варто недооцінювати.
Разом з Пайк майстер-клас з акторської майстерності у фільмі «Аферистка» влаштовує зірка «Гри престолів» Пітер Дінклейдж. Він грає Романа Луньова, того самого російського бандита, пов'язаного з Дженніфер Пітерсон. З Дінклейджа і Пайк вийшов такий блискучий дует, що за їхньою власною грою престолів можна спостерігати вічно. До речі, в одному з епізодів Пайк м'яко і ненав'язливо косплеїть Серсею Ланністер, і Тіріону дуже б не пощастило, якби вона грала його сестру в тому популярному серіалі.
Також увагу в кожній своїй сцені чудово краде лауреатка премії «Оскар» Дайєнн Віст, яка грає ту саму Дженніфер Пітерсон. Це безперечно одна з найкращих та найяскравіших ролей в її довгій кар'єрі. Якщо Джуді Денч отримала «Оскар» за ті 8 хвилин на екрані у фільмі «Закоханий Шекспір», то Віст за свої сцени в «Аферистці» теж заслуговує на ще одного золотого красеня на своїй нагородній полиці. Вона не так широко відома, як Денч або Меріл Стріп, але є не менш великою актрисою, що й доводить тут в кожному епізоді.
Дж. Блейксон, для якого «Аферистка» є лише третім повнометражним фільмом в кар'єрі, написав чудовий сценарій, що дозволив актрисам та акторам зіграти своїх героїв з неймовірним задоволенням, і це відчувається в кожній сцені. Одержимість героїні Пайк американською мрією, грошима і, що найголовніше, владою, яку вони їй дають, нагадує «Американського психопата», але Блейксон ні в якому разі не копіює класичний роман Брета Істона Елліса, а лише надихається його посилом. Та й руки харизматичної лиходійки Марли Грейсон тут залишаються чистими від крові. Зате на її прикладі Блейксон показує усі недоліки системи, що повинна оберігати вразливих членів суспільства, а замість цього перетворює їх на засіб для заробляння величезних грошей. Фільм «Аферистка» показує, що навіть російська мафія зі стволами меркне на фоні глобальної економіки, де процвітають шантаж та маніпуляції законом. І демонструє, що хитрий розум і силу характеру жінки ніколи не варто недооцінювати. Як і не варто намагатися її залякати.
Якщо до вас колись у двері постукає Розамунд Пайк зі стрижкою каре та зустріне вас на порозі своєю посмішкою, що осліплює, моя вам порада – тікайте в протилежному напрямку. Хоча й тоді вам навряд чи вдасться втекти від цієї левиці.
