Рецензія на фільм «Сноуден»
Великий брат стежить за нами
В 2013 році колишній співробітник ЦРУ Едвард Сноуден забезпечив витік у пресу тисяч секретних документів, що стосуються стеження уряду США за своїми громадянами в Інтернеті і популярних соцмережах. Внаслідок цього він був змушений покинути рідну країну і тепер ховається в Росії. Як же він до цього прийшов?
Фільми володаря 3 «Оскарів» Олівера Стоуна, що виходили за останніх 20 років, не особливо залишили свій слід в світовому кінематографі, і байопік «Сноуден» був для нього шансом реабілітуватися і видати щось на зразок «Джон Ф. Кеннеді: Постріли в Далласі» чи «Ніксона». Але обравши шлях героїзації головного героя, режисер втратив цей шанс, знявши замість цікавого байопіка агітку для США із закликом помилувати Сноудена.
Фільм слідує за кар'єрою цього талановитого програміста в ЦРУ, подорожами по світу, де він асистує під час кількох операцій розвідки, і за його душевними переживаннями у зв'язку зі складнощами у відносинах з коханою дівчиною, викликаними надурочною роботою. І коли він таємно зустрічається з відомими журналістами в готельному номері і розкриває їм секрети свого уряду, все життя наче пробігає у нього перед очима у вигляді флешбеків. Чи Правильно він чинить? На роль Едварда Сноудена навряд чи б хтось підійшов більше, ніж Джозеф Гордон-Левітт, який вирізнявся минулого році в іншому, більш ненав'язливому байопіку «Прогулянка висотою». І цього разу зіграв він досить правдоподібно, виклавшись на повну, от тільки це ще не означає, що його Сноуден викличе у вас симпатію.
Дівчину головного героя Ліндсі Міллс, яка його обожнює, втілила зірка «Дивергента» Шейлін Вудлі, і зробила вона це з такою щирістю і почуттями, що цю роль можна сміливо віднести до її кращих ролей у кіно. Вона знову демонструє, що володіє серйозним потенціалом, але для його розкриття мало другорядної ролі, тут потрібна змістовна головна роль, знайти яку їй ще належить.
Набагато більш скромні появи дісталися в «Сноудені» Рісу Ивансу і Ніколасу Кейджу, але за обома з них тут стежити достатньо цікаво. Іванс заворожує своїм спокоєм і твердістю в образі інструктора ЦРУ, який завербував головного героя, а використаний урядом персонаж Кейджа служить для Едварда попередженням, яке той вперто не бажає помічати.
«Сноуден», хоча і є досить посереднім байопіком, в першу чергу цікавий своєю головною темою – шпигунством уряду за своїми громадянами. Як би нам не хотілося, але справа це давно не нова і існує рівно стільки, скільки існують організовані уряди. Тільки тепер завдяки Інтернету можна шпигувати за більш широким колом, не виходячи при цьому на вулицю. Неможливо передати шок головного героя, коли він дізнається, що в полюванні на терористів найбільше перевіряють сторінки саме громадян США, хоча це є цілком логічним, адже 11 вересня, вибухи на Бостонському марафоні, стрілянина в нічному клубі в Орландо і ще купа терактів сталися саме на території його рідної країни.
Фільм просякнутий параноєю головного героя, і навіть якщо відкинути убік драматизацию подій, то дії Сноудена більше нагадують дії людини, що хронічно боїться всього на світі, а ще більше – своєї батьківщини. Головним героєм цієї історії рухає не стільки бажання відкрити людям очі на те, що за ними стежать, скільки панічний страх, що хтось стежить саме за кожним його рухом. Стоун намагався показати нам якогось хрестоносця, який ризикнув своїм життям заради правди, а показав заляканого хлопця, наївного і недалекоглядного, який вкрав секретні документи і, по суті, поставив під удар свою країну, давши своїм вчинком іншим державам козирі проти неї. Чого він цим досяг? Невже тепер ніхто не шпигує за своїми громадянами в мережі? Як би не так. Зате тема використання військових дронов, які при атаці зачіпають в тому числі і невинних людей, згадується тут мимохіть, ніби людське життя не настільки важливе, як можливість вільно викладати всіляку нісенітницю на своїй сторінці в Facebook. Такі ось дивні пріоритети.
В результаті у Стоуна вийшов такий самий посередній біографічний фільм, як і «П'ята влада» , де Бенедикт Камбербетч зіграв редактора WikiLeaks Джуліана Ассанжа. Їх історії зі Сноуденом чимось схожі, але як люди вони абсолютно різні у своїх переконаннях і мотивах. Тим не менш, обидва ці фільми, з якими Голлівуд однозначно поспішив, бажаючи заробити на хвилі популярності їх героїв, варто побачити і детальніше дізнатися про цих двох інформаційних активістів нашого часу, які підняли на вуха не тільки громадськість, але і не один уряд.
Великий брат стежить за нами. І буде стежити, поки розвиваються технології. І нічого ні Сноуден, ні ми з вами з цим не поробимо. Урядам не заборониш шпигувати. На що ж вони тоді в іншому випадку будуть витрачати свої мільярди?
