Рецензія на фільм «Нерв»
Життя крізь гру
Поки я вдома успішно нічого не робив і відпочивав від роботи, в прокат встиг вийти новий молодіжний трилер під назвою «Нерв». Треба сказати, що трейлер мене зацікавив. У найкращому сенсі цього слова. А тому як тільки розпочалось відрядження, відразу ж сходив в кінотеатр і задивився новинку.
Взагалі я давненько не дивився гідного кіно в жанрі "трилер". Тому подвійно було цікаво хоча б одним оком побачити – що нового на цьому терені сталося і як тепер прийнято розбурхувати сучасного глядача. Як виявилося – все нове це добре забуте старе. Не вірите? Так все дуже просто. Сюжетом для фільму послужила модна зараз традиція екранізувати книгу, але не це привертає. Привертає сама канва оповіді, де вся молодь повально захоплена не тільки соціальними мережами, але і онлайн-грою «НЕРВ», в якій гравець виконує волю глядача. Де кожен може бути глядачем або гравцем. Чи не здогадалися? Так це ж гра в "фанти", в більш канонічному варіанті відома як "truth or dare", що з буржуйського перекладається як "правда чи бажання (дія)".
Крізь призму цього захоплення нас знайомлять з головною героїнею – Венерою «Ві» Дельмоніко (Емма Робертс) – звичайною дівчиною, яка зовсім не визначилася зі своєю подальшою долею: чи потрібно їй вступати до коледжу чи ні. І взагалі, чим їй зайнятися після випуску зі школи. На хвилі сварки з подругою Сідні (Емілі Мід) героїня Робертс реєструється в популярній онлайн-грі, де знайомиться з гарненьким Йеном (Дейв Франко) і... все сказане в подальшому буде лютейшім спойлером. А тому про сюжет досить.
Примітною особливістю є той факт, що в фільмі всі персонажі порушують не тільки кримінальний кодекс Піндостану, але і діють всупереч здоровому глузду, в чому і полягає його (фільму) скромна чарівність. Наші герої з кожним кроком вплутуються все глибше і глибше, як воно і буває в реальному житті. Сюжет рухається хвацько і безупинно... Навіть в кінцівці є свій шарм і чарівність, хоча можна було і краще зробити. На мій смак, ясна річ.
Що дивно – у даного фільму є і своєрідна мораль. Дивно не тому, що мораль присутня, а тому що навіть в трилері можна дечого почерпнути. І це добре, на мій погляд. Адже дуже часто буває так – подивився фільм, а всередині залишилася порожнеча. За що я люблю книги? За те, що письменники вкладають в них душу, вчать при прочитанні своєї праці нас думати, мислити, розвиватися і рости як особистість. А для більшості похід в кіно – це просто проведення часу. І дуже рідко – щось більше. Зараз той самий випадок. Коли щось більше.
Завершити ж хочеться персоналіями. Емма – висхідна зірка Голлівуду. Воно і зрозуміло, адже її батько не хто інший як сам Ерік «лиходій 90-х» Робертс, а тітонька – сама Джулія, що дивно, теж Робертс. Щиро бажаю дівчині творчого зростання, а то є у нас вже приклад негативного впливу грошей на незміцнілу психіку. Це я про долю рудоволосої Ліндсі Лохан. Теж надії подавала свого часу. Ех... До чого вся тирада? А до того, що в акторській майстерності юна Емма зростає з кожним роком. Спочатку була «Оторва», потім «Ми – Міллери», а в 2016-му виходить «Нерв». І на даний момент все дуже і дуже! Щорічні номінації в «Teen choice awards» і перемога в 2014-му як би натякають. Надалі ж будемо подивитися, як каже один лисий камрад.
Що стосується Дейва Франко... Ну-у-у-у... Як би це пом'якше сказати. Якщо без епітетів (політкоректність і таке інше, ги-ги) – суміш Роберта Кабачка-Паттінсона і цієї, дерев'яної... як там її? Ну цієї, теж з гучних «Сутінків»?.. А! Крістен Стюарт. Власне і виглядає Дейв як Роберт, а "грає" як Кристина. Та й вся інша движуха в основному потрібна для того, щоб в тому чи іншому світлі відображати вчинки головної героїні. У цьому плані сценаристи налажали. Причому жорстко. Чи не все коту масниця, так що і мінуси у картини є. Правда, тут є пояснення: кіно-то знято дівчинкою-співрежисером, по книзі дівчинки-письменниці, адаптованого дівчатками-сценаристами... Така ось закарлюка. А ось картинка і саундтрек – атмосферні! Все в тему і потрібній кількості, хоча я і не любитель попси.
Підводячи підсумок, скажу коротко: кіно гідне. Та й при скромному (за голлівудськими мірками) бюджету – 20 лямов вічнозелених – за два тижні прокату фільм відбився тричі. Особисто я на сеансі отримав масу задоволення від того, що зміг полоскотати свої нерви, тому й всім іншим рекомендую, крім дітей. Спектр емоцій від перегляду гарантую. А трилер і повинен викликати ці самі емоції, так що творці впоралися, за що їм можна подякувати.
Якщо, мій дорогий читачу, ти загруз в нудьзі і повсякденне життя тебе дістало – вихід є! Біжи, біжи швидше на сеанс, поки ще є можливість!
