Насправді, даний огляд має лише одну, добре помітну й ретельно проплачену мету - пропаганду комп'ютерних ігор взагалі й іграшок із серії Need For Speed зокрема. За кожне згадування ігор серії Need For Speed EA Games заплатили мені по 25 доларів (разом поки 50). Але ж усе могло бути зовсім інакше... Ех!
Але, власне кажучи, мова отут зовсім навіть не про Need For Speed (75), а зовсім про інше. Про фільм «Потрійний форсаж». Columbia Pictures за рецензування платити не захотів, тому фільм буде описаний стримано й з безліччю дрібних і занудотних причіпок не по суті.
Альзо, як говорять наші німецькі друзі, приступимо.
Зав'язується фільм з того, як запеклий американський школяр Босуелл настільки сильно захоплюється стріт-рейсінгом, що після чергового пробивання машиною оптової американської філії «АТБ», із тріском вилітає із країни. Куди податися школяреві, у якій країні одержати освіту, гідну справжнього американця? Звичайно ж, направити свої стопи треба тільки в одне місце. У країну Висхідного Сонця, також відому у вузьких колах під ім'ям Японія.
Історію зі школою я просік не відразу. Напевно, тому, що виконавці головних ролей у фільмі дуже сильно не тягнуть на підлітків. Такі, я вам скажу, відгодовані морди, такі підборіддя цеглою - просто страшно стає за американські школи, якщо в них учаться такі жлоби. І за японські теж. Плюс стає небагато смутно - у першому «Форсажі» всіх зарулював величенний здоровань Він Дизель, у другому ще хтось не згадаю зараз точно, начебто негр якийсь, а тут - підліток-школяр. Типу нормальних, дорослих людей, що займаються стріт-рейсінгом, уже не залишилося, тепер вся надія на дітей. Діти - наше майбутнє. Це приємно, звичайно, та й маркетинговий хід правильний, але однаково - трохи дивно виглядає.
Ну отож, хлопчик приїжджає в Японію, щоб нарешті узятися за розум, як думає його батько, окремо від матері як раз й проживаючий у цій чудовій країні. Насправді, пацанові сильно хочеться пострітрейсити - і чим більше, тим краще. У Японії в цьому плані для нього відкривається непахане поле.
От він і оре. Весь фільм.
Знято, звичайно, досить спритно. Машини їздять, гальма визжать, напівголі дівчата в коротких спідницях бродять туди-сюди - а це дуже важливо, фільм без голих дівчат втрачає велику частину своєї привабливості. Та й у цілому, до відеоряду причепитися, за великим рахунком, ні до чого, часом чисто Need For Speed (100 баксов! Нормально, їдемо далі).
У декількох місцях виникає закономірне питання - це воно реально так і знімалося, або було підступно намальоване на комп'ютері? У першому випадку - величезний респект хлопцям-каскадерам, виклалися на всі 200%, дрифти в ряді місць просто вразили. Якщо ж картинка виявилася намальованою - респекту виходить значно менше, тому як навіть вступні ролики в тієї ж NFS зроблені куди як бодріше, ніж деякі місця у фільмі (цікаво, скорочення покотить? Порахуємо поки за 10 баксів, а там подивимося).
Ну, ще сюжет. Ну, а як же. Ну, типу для галочки. Щоб потім сказати «Та ну ви що? У нас от і сюжет є, ага». Сюжет, зважаючи на все, писався в дусі незабутнього брифінгу для Doom II, причому явно командою міцних професіоналів, причому одночасно. От добрий американець, от добрий японець, от злий японець, от його японська (а на вид - скоріше філіппінська) тьолка, от прикольний негр. Добрий японець десь ближче до середини геройсько гине від рук злого японця, спецом щоб добрий американець йому весь фільм, що залишився, мстив і зрештою суворо, але справедливо замочив. Причому прямо в машині. Плюс, природно, по ходу американець повинен увести у злого японця його тьолку. Це в американців, зважаючи на все, у крові, типу рефлекс: побачив у чувака дівку - уведи її! Інакше ти не американець, а факін лузер. А лузером, зрозуміло, бути западло. Навіть самому що ні на є американському американцеві.
Прикольний негр, що по всіх канонах повинен безупинно гострити, не вирізнився взагалі нічим. Ходив собі із серйозною мордою (серйозна морда в прикольного негра - це окрема пісня) і в дурній білій шапочці. Не сподобався.
Тьолку злого японця в принципі схвалюю, гарна. Точно, напевно вона філіппінка, там, на Філіппінах, така гримуча суміш етнічних японців і іспанських колонізаторів, що упаси боже. Бачили, знаємо.
Ну й звичайно, роблячи фільм про Японію, режисер не зміг удержатися від спокуси розкрити тему японської якудзи. Якудза у фільмі представлена одним літнім дядечком у білому костюмі й білому ж фетровому капелюсі. Ходив повільно, говорив незрозуміло й взагалі - сильно вибивався із загального хвацького ритму. Плюс ще йому люто акомпанував племінник - той самий злий японець. Хлопець явно намагався, але виходило не дуже - так, заїхав головному американцеві по морді пару раз, плюс ще якийсь час ходив зі злісним виглядом і підозріло зиркав по сторонам. Не потряс. Про головного героя й казати нема чого - не вважаючи талановито продемонстрованої один раз широкої Голівудської посмішки, ні в чому вартому більше помічений не був.
У самому кінці фільму на десять секунд притягли справжнього Віна Дизеля. Вин не підкачав, як звичайно, поглядом сказав більше, ніж всі інші герої за весь фільм словами. Талановитий актор, тут і думати нема чого.
У цілому, якщо відкинути трохи дійсно гарних дрифтових сцен, фільма вийшла так собі. Не вражений, хотілося чогось більшого.
PS - Так і залишилося покрите мороком невідомості, чи дісталася нашому героєві та американська тьолка із самого початку фільму. Ну, що ще сказала «Здається, у мене новий хлопець». Треба ж, і тут нашого героїчного школяра прокинули, така невезуха.
…Сідай, два.
