Сама по собі думка непогана. Давайте розберемося.
Колись давним-давно була така людина Дуглас Адамс. Він жив собі в Англії й писав що в голову прийде. Один раз, точніше в 1979 році він взяв та й придумав - а потім і написав - книгу за назвою " Hitch-Hiker's Guide to the Galaxy", що, на превеликий подив, придбала виняткову популярність. Чималу роль у цій популярності зіграла відмінна мова, якою громадянин Адамс, як і багато англійців, володів чудово. Саме тому діалоги в книзі вийшли просто відмінними, а загальна абсурдність сюжету тільки додала зручночитаємості.
Але от прийшов рік 2005, і великі дядьки в Голівуді вирішили, що не заважало б зрубати трохи бабла на такому розкрученому бренді. І от - дивіться, заздріть - екранізація відомого твору!
Почав дивитися фільм з негарними передчуттями. Тому що, як згадувалося раніше, основа успіху книги крилася саме в мові оповідання. А як, скажіть, передати мову й склад у кіно? Ясно, що ніяк, виходить, прийдеться десь це компенсувати картинкою, десь звуком, але зрозуміло що - міняти прийдеться.
Що сказати? Абсурдність у фільмі успішно збережена. Наплювацьке відношення до штампів помітно неозброєним поглядом. (Отут особливо зарила розмова Форда й Артура перед тим, як їх викинуло у відкритий космос: - Так що, ми вмремо? - Так. Хоча.... Постій, що це? - Що, що таке? - А... ні, нічого. Так, ми вмремо). Взагалі, все виглядає дуже живенько, навіть погляд пропаленого естета нічого не жолобить. Різанула око, щоправда, явна малобюджетність картинки. Третя рука Зафода - це взагалі навіть не смішно, схожого рівня спецефекты були у фільмі "Гостя з майбутнього" 1981 року народження. Хоча інше - нічого так, на четвірку з мінусом.
А от мова, на жаль, перетворена у відповідного рівня видовище не була. Тому тонкий (в оригіналі) гумор персонажів перетворився в стандартні геги "made in Hollywood". Це засмутило.
Акторські роботи не зарулили по визначенню. З однієї сторони там і грати-то було майже нічого. З іншого боку - навіть це майже нічого вони відіграти не зуміли. Головні герої - взагалі варта, гаси світло й лізь під ковдру. Артур Дент виявився недостатньо рохлистим, Форд Префект - недостатньо інопланетним - так ще й негром чомусь. Зафод Біблброкс сосе з розпачливим чмоканням - повний недоумок, і куди ділася його друга голова, скажіть мені?
Мальовані персонажі вийшли так і сяк - вагони не такі огидні, та й мега-бюрократія їх не розкрита у всій вроді - показали раз кімнату з десятком людей, що стоять у черзі, і все. Не смішіть мої шкарпетки, справжні черги запалювали тільки в нас, та й то тільки в певний період історії. Та й зараз - на Металургів годин у п'ять вечора можна багато нового побачити.
Так що черги у фільмі не рулять.
Робот Мартін теж як би й вийшов, а як би й виконує дебільну роль загального разважаля. Теж не наповнив захватом.
У загальному й цілому фільма мене, як ревного цінителя й хоронителя оригіналу, не порадувала. Не палить. Не зарулює. На жаль. Подивитися варто тільки вдома, з дівчиною й на халяву.
В інших варіантах - не раджу.
