Третього дня з інтересом ознайомився з фільмом "Принц Персії: Піски часу», потріпав, так би мовити, ностальгію, пощипав її за ніжні місця.

Тут слід відразу обмовитися: я дуже люблю комп'ютерну гру «Принц Персії», за якою, власне, і поставлений фільм. Як зараз пам'ятаю: 1992 рік, жахливої потужності службовий комп'ютер з тактовою частотою процесора 1933 мегагерц (там ще був турбо-режим - 66 мегагерц, майже за межею можливого), тужлива музика з біпера, роздовбана в мотлох клавіатура... А по екрану як очманілий носився власне принц, уникаючи пекельних пасток, густопікселізованих шипів і підступних охоронців.