Неголений негр Ілай приносить у в'язницю останню у світі Біблію, і її там роздруковують масовим тиражем. Це одночасно сюжет нового фільму «Книга Ілая», його кульмінація й останні десять хвилин хронометражу. Для чого витрачати на фільм більше, точніше - годину п'ятдесят, мені рішуче незрозуміло.
Галас навколо даного фільму мені теж не сильно ясний. Ну, постапокаліптика. Ну, зруйнована ядерною війною й пекельною сонячною радіацією Америка. «Фоллаут» вийшов дванадцять років тому, шановні, а остання, ФПС-на його інкарнація - і зовсім недавно, багато хто ще пам'ятають. Що там такого нового, громадяни, чого не було раніше?
От говорять (по великому секрету) - релігійні мотиви там, виявляється, могутні. Це так, це складно не помітити. Сліпий пророк на ім’я Ілія, тридцятирічне ходіння за три моря по пустелі, наставляння всіх бажаючих і небажаючих на шлях праведний, та інші фічі. Біблія, знову ж. І чого? У чому ідея даного фільму?
В тому, що Біблія - суперкнига? Це не новина, років двадцять назад навіть мультсеріал такий релігійний був, "Superbook", по каналу «Хортиця» його показували. В тому, що боженька люто оберігає своїх пророків і нікому не дає їх зачепити? Погано оберігає, і негарна смерть Ілюши тому доказ. Що з Біблією життя тепер різко налагодить? Ага, без води, палива й електрики - божественна сила поведе божественною рукою й божественним чином все стане як було.
Загалом кажучи, ідейно фільм настільки православний і хоругвеносний, що Павло Лунгін, подивившись його, повинен згризти собі нігті до самих ліктів від заздрості. От де суворе розжарення віри, от де добро з кулаками й непротивлення злу гострою мачетою! От де шпариться про спалення всіх Біблій і пришедший прямо за цією подією Великий Пе! От де, зрештою, ледве не прямим текстом сказане «молиться, суки, і всі вам буде заєбца, а інакше заебца не буде!»
Хоча звичайно ж, несамовитий Петро Мамонов виглядав би у фільмі набагато бодріше за флегматичного Дензела Вашингтона.
Глибина продуманості й реалізм втілення пост'ядерного американського суспільства потрясає. Осліплі громадяни чомусь не здохли тридцять років тому, а з незрозумілих причин живуть, і на них навіть витрачають дефіцитну їжу й воду. Люди в помираючому без води, занесеному радіоактивним піском по саму верхівку містечку цілком здорові й нітрохи не виглядають страждаючими від спраги або недоїдання.
Навіть жодного супермутанта не видно, йолипали! Але ж весь фільм нам наполегливо показують кратери від вибухів міжконтинентальних ядерних ракет. До речі, кратери чомусь знаходяться не в містах, куди цілитися логічніше за все, а посередині пустелі. Погані, погані блоки наведення в наших «Булав», так і не полагодили їх, зважаючи на все.
Головний у місті, між іншим власник такого собі ковбойського салуна по імені Карнегі (), займається, зважаючи на все, тільки тим, що читає книжки й репетує на підлеглих. Читає, до речі, Муссоліні - явна недоробка, такому мерзенному лиходієві опускатися нижче «Майн Кампф» повинно бути западло. І турбує його аж ніяк не проблема знезаражування населення посередині радіоактивної пустелі, не рішення водного питання, не налагодження торговельних зв'язків з іншими вцілілими.
Ні, на такі дрібниці великий Карнегі не розмінюється. Йому потрібна Біблія! Пенсіонер твердо знає - як тільки в нього в руках опиниться вона, життя в усьому світі різко піде на лад. І це цілком з'ясовно, адже набагато легше сидіти в кріслі й мріяти про всяку фігню, ніж підняти свою дупу й зробити щось відчутне.
До речі, те, що Карнегі лиходій, не повинне вводити нас в оману - сам Ілай думає рівно так само, інакше не тяг би за собою книжку хрін знає куди протягом тридцяти останніх років.
Це, загалом кажучи, теж жахливо цікаве питання - адже за тридцять років Америку можна обійти уздовж і поперек, навіть якщо вважати, що наш Ілля вийшов зі штату Мен (крайня північно-східна крапка США) і дійшов до Сан-Франциско (Алькатрас знаходиться саме там) - по прямій це трохи менше 4 500 кілометрів. Середня швидкість пішохода - 5 км/ч, якщо йти в день 12 годин, виходить 60 кілометрів. Ділимо 4 500 кілометрів на денну норму, одержуємо 75 днів. Два з половиною місяця - саме стільки потрібно, щоб перетнути США від краю до краю.
Звичайно, Ілля йшов не по прямій. Звичайно, не щодня виходить здолати аж 60 кілометрів. З іншого боку, бензин у цьому світі, здається, не є проблемою, он у Карнегі мінімум чотири заправлених під зав'язку позашляховика є, та й байкери пустують щосили. Так що кілька разів нашого смурного негра могли й підвезти, як це зробила Солара наприкінці. Ну не будемо чіплятися, нехай рік у нього пішов на цю подорож, нехай навіть два. Але де він шлявся цілих тридцять років?
Дурість на дурості, однак. То його ніхто не може вбити, то раптом можуть. То він як снайпер стріляє із дробовика на двадцять метрів і махає тесаком як десять ніндзя разом узятих, то виявляється безпомічним сліпим. То він спокійно спостерігає, як байкери ріжуть подорожан, то декларує людинолюбні християнські цінності.
Бредня, якщо ви спитаєте мене.
До речі, з обуренням відмітаю докори в тому, що я, мов, нічого не зрозумів, і фільм насправді про інше. З тим же успіхом я можу заявити, що це ви нічого не зрозуміли, а фільм саме такий, яким я його описав - сумбурне, малобюджетне щось, що безуспішно намагається зійти за біблійну притчу. Такий «Ісус із кулаками», у рамках програми «Католицтво - це круто» з фільму «Догма».
Цілком закономірно, що при такому нескладному сюжеті фільм у прокаті провалився - зібрав 66 мільйонів по всьому світі при бюджеті в 80 мільйонів. Не врятував його ні харизматичний Дензел Вашингтон (онучок Джорджа, треба думати), ні дивовижно постарілий Гері Олдман (ну в нього й зовсім роль була дурна і картонна, грати нема чого), ні шикарний і лисий Рей Стівенсон, ні цікаві (справді цікаві) операторські рішення в дусі «Дитя людського».
Дурний фільм. А якщо так, то й дивитися його зовсім нема чого. Хіба що, як уже згадувалося, останні десять хвилин. Чисто щоб зрозуміти, про що там. А так - ні, не вартий він того.
