Чергова картина, яка взяла за основу сюжету один з творів чудового фантаста Філіпа К. Діка, а саме - розповідь «Золота людина». Фільм знятий режисером Лі Тамахорі, який знає толк у створенні гарного екшна.
У головній ролі - Ніколас Кейдж, який встигає успішно зніматися в туйовій хучі дуже різних фільмів ( тільки-тільки відгримів «Примарний гонщик»). Допомагає Ніколасу товариш Джуліанна Мур на пару з Джессікою Біл. От, власно, і все про акторський склад. Зіграли професійно і якісно. Особливо Джуліанна Мур в такому звичному для неї амплуа агента ФБР. Гра Кейджа, як завжди, на рівні, нічого надприродного.
Бюджет фільму - 70 зелених американських лимонів. Думаю, капуста окупиться. Не скажу, що у фільма є якась родзинка, але принаймні в потрібних місцях задали перцю. Знято всі як по маслу.
Спецефекти на рівні, але не раджу їх порівнювати зі спецефектами в тому ж «Примарному гонщику». Комп'ютерна графіка цілком пристойна, але навряд чи може зірвати комусь вежу.
Що стосується розповіді Діка, то у фільма з ним дуже мало спільного. Мабуть, лише прізвище головного героя і його незвичайна здатність. Кріс Джонсон (Кейдж) може побачити дві хвилини свого майбутнього, чим і користується в гральних будинках Лас-Вегаса, працюючи ілюзіоністом за сумісництвом. Він використовує свій дар, щоб познайомитися з дівчиною своєї мрії у виконанні Джессіки Бієл (Так і тягне Джессіку на всяких фокусників. Зовсім нещодавно вона склала компанію Едварду Нортону у фільмі «Ілюзіоніст»). Крісом цікавиться ФБР, вважаючи, що він допоможе знешкодити групу терористів, які бажають підірвати Лос-Анджелес. От така історія...
За Діком вже зняли фільм про пророцтва - «Особлива думка» Стівена Спілберга. У цьому фільмі героєві Тома Кукурудза допомагала своїми пророкуваннями глючна тітка, ним же врятована з експериментальної ванни. Вийшло цілком цікаво... Вчасно розкриті парасольки, газети та інші артефакти в потрібний момент приховували втікачів. Герой Кейджа в «Пророці» теж розважається подібним чином, більше того, відкинувши скромність, Кріс Джонсон використовує свій дар практично постійно й украй винахідливо, що мені як глядачеві дуже сподобалося.
У багатьох фільмах присутнє таке явище як «флешбек», коли головний герой щось зненацька згадує або коли режисер фільму грається з часовим континуумом, переводячи стрілки годинників назад на якийсь час, щоб спантеличений глядач вдуплив у суть того, що відбувається. В «Пророці» Тамахорі вирішив вивернути цей прийом навиворіт, показавши світові явище під назвою «флешфорвард» (Це я сам тільки що придумав. Можливо, Тамахорі запатентує іншу назва ). Дія фільму постійно забігає наперед, іноді спотикаючись об сувору реальність. Джонсон як би прораховує, а точніше, бачить всі можливі варіанти майбутнього, з яких вибирає для себе найзручніший.
Діагноз. Такий собі нормальний фільм з Ніколасом Кейджем. Повністю відпрацьовує свій бюджет і тримає марку. Нічого геніального або особливо видатного, але й навряд чи когось розчарує. Шанувальники Філіпа Діка можуть розслабитися й переглянути в сотий раз «Особливу думку», як приклад гарної літературної екранізації. Шанувальники Кейджа біжать у кіно, капаючи на тільки що придбаний квиток слинами захоплення...