Нарешті дійшов до мене російський фільм «1612», і я його подивився. Але й до перегляду чув про нього багато всякого - і лаяли його, і хвалили, різні були думки. Тому, власно, і подивився - цікаво.
За підсумками перегляду виніс переконання - фільм непоганий. Чого так, це я поясню трохи пізніше. Спочатку, як і заведено, зав'язка. Типу, історичний ракурс.
Надворі 1612 рік, у Росії стоїть так званий Смутні часи. Цар Борис Годунов вбитий, його син теж, на троні приблизно на рік затримується Лжедмитро 1 ( самозванець-син Іоанна 4), його вбивають, відразу з'являється Лжедмитро 2 (т.зв. Тушинський злодій), але потім його теж ловлять, і, як це заведено в Росії, вбивають. Десь там у проміжку панує Василь Шуйський - п'яниця й виродок. Стається короткий період чистого олігархічного керування - Семибоярщина. В результаті довгих колотнеч, на царство висувають Михайла Федоровича Романова, від якого, як звичайно вважають, Романови й доправили аж до 1917 року. Насправді це не цілком вірно, тому що після смерті Єлизавети 1 варто казати вже про Гогенцоллернах (Катерина 2 і її нащадки), але зараз мова не про це. Зараз - про сюжет, який розгортається в даному історичному антуражі.
А сюжет такий: одного разу десятилітній хлопчик Андрійко підглянув, як купається дочка Бориса Годунова Ксенія. Це видовище так руйнівно вплинуло на незміцнілу психіку пацана, що він негайно в Ксюшу закохався. І проніс це світле почуття крізь роки. І коли дівчину починає використовувати у своїх нечистих іграх ясновельможний польський пан (з метою посадити її на російський престол, а самому зробитися її чоловіком - крулем), то саме простий російський хлопець Андрійко (а ніякий не князь Пожарський, наприклад) дасть гідну відсіч знахабнілим польським завойовникам!
Тепер по суті. Режисером фільму виступив Володимир Хотиненко. Це який у свій час зняв фільм «72 метра». Фільм мені сподобався, відповідно, режисер - теж. Тому й вимоги до продукту його режисерської діяльності пред'являлися досить серйозні. З іншого боку - фільм ще до його виходу вилаяв кожний другий за т.зв. «держзамовлення». Ну, типу 4 листопада в Росії святкується День примирення й згоди (присвячений звільненню Кремля від польських інсургентів), а 1 листопада виходить даний фільм, як би з метою пояснити, а що, власно, святкується.
Ну, припустимо. Ну держзамовлення, і що? Це що, робить фільм поганим? Он, «Особистий номер» - явне замовлення, і що? Відмінний фільм, проте. Або «Грозові ворота», та ж історія. А от «Вовкодав», ну то й чого що «слов'янське фентезі» - провалився найнепристойнішим чином. Незважаючи навіть на те, що фільм (особисто на мою думку) не цілком заслуговує тих шишок, які на нього сиплються.
Тепер далі. Різко критикують фільм громадяни, які розбираються в історії. Вони знаходять у фільмі безліч непогодженостей і невідповідностей. Ну там, сина Годунова вбили насправді не поляки, а свої ж бояри, і шкіряних гармат насправді не буває, і роль Мініна й Пожарського у фільмі відбита недостатньо опукло, і так далі. Не менш суворо викривають фільм і просто знавці всього й вся. Вони звертають пильну увагу на те, що навчитися фехтувати за кілька днів - нереально, що потрапити з одного пострілу в пороховий склад неможливо, і що взагалі у фільмі купа запозичень - в першу чергу в сцені облоги фортеці, яка нібито списана з «Володаря перснів». Ну, тут варто, напевно, навіть розібратися по пунктах.
Знавці історії - фільм «1612» не є документальним і історичним, у нього інші цілі й завдання. Які - про це буде сказано нижче. Вам не обіцяли розповісти документальну історію того, що було в 1604-1612. Вам також не обіцяли показати ілюстровану біографію громадянина Мініна й князя Пожарського. І нарешті, ніхто не клявся скласти спецом для вас, аматори історії, інтерактивну енциклопедію середньовічних озброєнь. Ще раз повільно - це не історичний фільм, у ньому дозволено відходити від історичної правди. Наприклад, Люк Бессон зняв «Жанну Д'Арк» з Міллою Йовович у головній ролі. І фільм вийшов навіть дуже нічого собі. І це незважаючи на те, що дотепер взагалі не встановлено - хто вона була така, ця Жанна, селянка або дворянка. Зате достеменно відомо, що єпископ Кошон (історична особистість), на відміну від подій фільму, ні фіга не намагався їй допомогти. Так само як і Людовик не зраджував її навмисно - просто так склалося. Ось і тут та ж історія - фільм з масовими сплесками уяви й сміливими польотами фантазії. Якщо хочете, розглядайте «1612» як якусь аналогію з «300» - та ж умовна історичність і масові фентезійні елементи (при всій непорівнянності цих двох фільмів).
Тепер далі. Шановні цінителі вірогідності, даний фільм - це казка. Кажучи по-науковому - фентезі. Саме тому головний герой бачить видіння з мертвим «гішпанцем», тому він хоробро вчиться фехтувати, і лаятися по-іспанськи. Скажу страшне - єдинорогів теж не існує! Але поява рогатого коня чомусь нікого не обурює. А якщо шкіряна гармата - тут вже відразу ай-яй-яй. А влучення в пороховий склад, до речі, не таке вже рідке явище, у роки Семирічної війни таке траплялося неодноразово. Ну а про облогу фортеці навіть якось і читати ніяково - так вийшло, що фортеці завжди осаджують приблизно однаково, відповідно до законів військового справи, і нічого із цим поробити не можна.
Так, зараз про мету фільма. Із цим важливо розібратися, тому що якщо незрозуміло, яка мета стояла перед творцями, виникає мінливе уявлення (див. Історичні претензії). Ціль фільму - показати, що хаос у державі це погано, що коли всі воюють проти всіх, то нічого гарного із цього не вийде, показати, що порядок у своєму будинку потрібно наводити самостійно, засукувати рукава й працювати, сцуко, працювати! Що цікаво, все це у фільмі зображено досить дохідливо, зрозуміти легко. І що в даних завданнях неправильно - рішуче мені незрозуміло.
Чи виходить із цього, що фільм «1612» - дуже гарний? Ні, не виходить. У фільмі присутня маса недоліків, починаючи із крилатих гусар, які вічно скачуть, закінчуючи докучливими флешбеками з неодмінним єдинорогом. Негативне враження справляють дикі стрибки сюжету від одного героя до іншого (див. Польський чернець). Неясна роль Олександра Балуєва (див. Злісний бандит) і Марата Башарова (ака воєвода-аматор народної творчості). Обмаль у фільмі Пореченкова, не проявив він тут себе. Неясно, до чого була початкова сцена із Лжедмитром. Ну й по дрібницям там усіляке. Але тут знову ж - дивлячись що взяти за точку відліку. Якщо «Володаря Перснів» - так, до нього ще дуже далеко. І навіть до «Вогнем і мечем» ще дуже неблизько. Якщо ж порівняти з «Вовкодавом» - явний крок уперед, розумна музика, нормальні актори. І навіть одна відмінно розрубана голова в крилатого гусара.
О, до речі настав час сказати пару слів про акторів. У цілому вийшли непогано, приблизно на одному, досить високому рівні. Ну, так, головний герой (Петро Кислов) сильно схожий на Вілла Тернера з «Піратів». Але це скоріше плюс, ніж мінус. Артур Смольянинов відмінно впорався з роллю татарина (ака супутник головного героя-записний веселун). Головний лиходій вийшов як живий, хоча й злегка трафаретний - багато скреготав зубами й пускав лисиною сонячних зайчиків. Дуже сподобався гішпанець і святий столпник (Валерій Золотухин), обидва відмінно жартували. Загалом, є на що дивитися.
В цілому, фільм скоріше сподобався, ніж ні. Природно, нічого спільного з реальними подіями він не має, це скоріше таке слов'янське фентезі на історичну тему. Але дивитися однаково дуже цікаво й практично не нудно. Загалом, рекомендую до перегляду.
