1 вересня 2017, 13:29
Вчора з другом вирішили сходити на прем’єру українського фільму «Дзідзьо.Контрабас» . Великих надій ні я, ні мій друг не плекали, оскільки до творчості Дзідзя відносимось досить скептично. Але те, що ми побачили на екранах наш просто шокувало. З перших секунд нас готують до гумору рівня тупих американських комедій. «Дзідзьо в дитинстві міг напердіти будь-яку мелодію» - цитата з фільму. Після цієї фрази на моє здивування багато людей в залі просто почали заливатися сміхом. Деяким особистостям для сміху було просто достатньо того, що головний герой смішно говорить і корчить рожі.
Навіщо смішні жарти, гумор з подвійним дном, сатира, сарказм, якщо просто можна надзюрити в рукавичку і кинути її з вікна автомобіля. Це ж так круто. А, ледве не забув, в фільмі (вибачте, що так називаю цей низькопробний матеріал) дуже багато жартів зв’язано з Богом та релігією. От наприклад Дзідзя помилково прийняли за справжнього сященника і той мав відспівувати померлого, але замість того , той почав співати «Многою Літу». Оце так гумор. Людина померла, а він многою літу затянув, ну ви зрозуміли так, класно ж правда, смійтесь. Не буду більше спойлерити, і взагалі не хочеться багато писати про цей витвір мистецтва. В кожному фільмі, як на мене, і навіть в комедіях, котрі робляться «чисто поржати» має бути якийсь піддтекст, щось глядач має винести корисне для себе, якусь мораль.
А що можна витягнути з нашого фільму? В 30 років сиди на шиї в мами, трать її гроші, дури її, влізай в борги, щоб віддати гроші вкради данину з церкви, на неї купи цигарок та їдь контрабандою до Польші. А в кінці Happy End. Ніякого розвитку героя, ніяких внутрішніх переживань за скоєне, а навіщо? Це ж Дзідзьо, він ж крутий і так.
Про гру окремих акторів, сюжетну лінію банальну і стару як світ, кульмінацію і все решта я просто мовчу.
Не знімайте більше нічого, дякую.
