Рецензія на фільм «Таємничий сад»
Чарівне фентезі зі змістом для всієї родини
Книга-бестселер британської письменниці Френсіс Годжсон Бернетт «Таємничий сад», опублікована в 1911 році, практично одразу стала класикою дитячої літератури, і з тих пір її екранізували вже багато разів, причому перший раз ще в 1919 році, але та перша версія, на жаль, була втрачена. Останньою і найвідомішою адаптацією роману став фільм 1993 року режисерки Агнешки Голланд, а в 21 столітті перенести історію про чарівний сад на великий екран для сучасного глядача вирішив продюсер франшиз «Гаррі Поттер» і «Паддінгтон» Девід Гейман. Так на світ з'явилося фентезі Марка Мандена «Таємничий сад».
І роман Бернетт, і фільм Мандена слідують за 10-річною дівчинкою Мері Леннокс, яка жила зі своїми батьками в сонячній Індії, але після їхньої трагічної смерті від епідемії холери її відправляють до дядька в похмурий англійський маєток Місселтвейт, який розташувався далеко від людей в самій глибині Йоркширських боліт. Мері дуже розпещена і примхлива, але це лише її фасад, викликаний холодністю її матері і самотністю й посилений смертю батьків. Дівчинка, надана сама собі і в будинку замкнутого і відстороненого дядька, починає досліджувати світ навколо маєтку і незабаром на світ починають пробиватися її багато позитивних якостей, прихованих від очей дорослих. Вона рятує собаку, що потрапила в капкан, і починає її підгодовувати своїми сендвічами, а після виявляє казковий сад за високим парканом, і, знайшовши там почуття безпеки і справжнє щастя, Мері поспішає поділитися цим зі своїм замкненим в будинку кузеном Коліном, який не може ходити, і з братом служниці Діконом, який теж втратив батьків і відчуває себе самотньо. І це тріо (плюс добрий пес) перетворюється на маленьких «трьох мушкетерів», для яких чарівний сад стає тим місцем, де вони можуть забути про свої прикрощі, безтурботно грати й радіти так щиро і зі сміхом на весь голос, як повинні радіти діти.
Але в багатьох місцях фільм також розходиться з книгою Бернетт, про що варто знати всім, хто очікує в даному випадку побачити точну екранізацію першоджерела. Роман письменниці був написаний незадовго до Першої світової війни, але сценарист Джек Торн вирішив перенести події даної екранізації аж в 1947 рік, коли світ тільки починав відходити від Другої світової війни. Цей прийом вніс свої корективи в історію Мері та її друзів, але також дозволив їй заграти новими фарбами. В адаптації Мандена Мері, Колін та Дікон втілюють покоління сиріт післявоєнного часу, які відчувають себе самотніми й нікому не потрібними, тому з радістю тікають в казковий сад, де можуть сховатися від усіх негараздів великого світу і побути дітьми. Вони дуже самостійні і безстрашні, оскільки без батьків їм довелося рано подорослішати, але їм, як і оточуючим їх дорослим, не вистачає любові і тепла. І ця тема сповна розкривається в «Таємничому саду», нагадуючи про це глядачеві.
Мері на екрані незрівнянно втілила юна актриса Діксі Егерікс, яка підкорює своєю харизмою і дорослим, непохитним, хоча й зарозумілим характером своєї героїні. Він показала Мері сильною, допитливою, доброю і справжньою подругою, готовою на все заради своїх друзів. Коліна та Дікона зіграли Едан Гейхерст і Амір Вілсон, і вони теж відмінно вписалися в цю історію і змогли правдиво показати дітей, які втратили своїх батьків і важко переживають цю втрату. Але разом цій трійці все під силу. Ці юні та стійкі герої нагадують нам, що навіть діти можуть пристосуватися до самотнього повоєнного життя, але воно не повинно бути таким. Мері, Коліну і Дікону довелося пройти крізь справжній кошмар, але вони знайшли надію і нові сили в своїй дружбі. При перегляді їхня сюжетна лінія зігріває серце, змушуючи усміхатися і вірити в світле майбутнє, незважаючи на всі випробування долі.
Компанію акторам-початківцям в кадрі склали такі титани британського кінематографа, як Колін Ферт і Джулі Волтерс, які втілили дядька Мері Арчібальда Крейвена та його не менш сувору економку місіс Медлок. У них не так багато екранного часу, оскільки центральними героями «Таємничого саду» все-таки є діти, але у них теж дуже важлива роль. Містер Крейвен замкнувся в собі після смерті дружини, рідної сестри мами Мері, та ізолював себе і сина від зовнішнього світу, потонувши в своєму безмежному горі. Але бойова Мері струшує Місселтвейт і життя його одиноких мешканців, нагадуючи, що спільне горе можна пережити тільки разом, а не порізно. І фраза містера Крейвена в кінці «Нас вчать наші діти!» вам точно запам'ятається тією простою мудрістю, про яку не варто забувати з віком. Так що багато в чому «Таємничий сад» виявляється повчальним і для батьків.
Рейтинги «Таємничого саду» на зарубіжних сайтах вже залишають бажати кращого, тому перед переглядом я була готова до найгіршого, щоб не розчаруватися, але дане драматичне фентезі навпаки викликало у мене масу теплих почуттів і приємно здивувало в усіх аспектах. У Мандена вийшов відмінний сімейний фільм про дружбу і спільне подолання горя, який наповнений пригодами, добротою та оптимізмом. Його юні герої, особливо Мері, надихають своєю стійкістю, вірою в чудеса, здатністю змінюватися на краще й підтримувати одне одного. Навіть коли друг протестує і навідріз відмовляється покидати свою кімнату, де провів усе своє життя. У наш час нам усім іноді бракує такої впертості зробити добру справу, якою наділена Мері, тому наполегливо раджу подивитися «Таємничий сад» заради такого натхнення. І щоб відвідати той чарівний сад за високим парканом, де ростуть екзотичні квіти та химерні рослини, співають птахи і мерехтить вода в ставку, де можна бути собою і не згадувати про свої негаразди, де і діти, і дорослі сміються як в дитинстві, і де над кожною людиною розступаються хмари і тепло сяє сонце. Адже життя таке коротке, щоб боятися пригод і ховатися від сонця в чотирьох стінах.
Якими б темними не здавалися нинішні часи, бажаю вам всім знаходити надію і красу в навколишньому світі, як це зробили Мері Леннокс та її друзі. Адже навіть за найбільш похмурими болотами може ховатися справжній райський сад.
